Особливості бджіл карніки

Карника дуже спокійна бджола, при оглядах сімей, бджоли поводять себе так, ніби їх зовсім не турбують. Вони спокійно сидять на сотах і добре тримаються на них. Огляди родин найбільш миролюбних форм можна вести в будь-який час року і в будь-яку погоду без диму і сітки.

К. М. Доул (Австралія) повідомляє, що під час перевезення бджіл на медозбір, температура повітря у вуликах з італійськими бджолами піднімалася швидше і трималася на більш високому рівні, ніж у вуликах з бджолами карника. Італійські бджоли більше страждали від спеки. Спокійна поведінка під час перевезення - характерна риса карники.

Г. Скленар залишив для бджолярів-практиків таку коротку характеристику карники - «спокійна, миролюбна, сіра». Ця коротка формула містить відомості, необхідні для оцінки бджолиної сім'ї при першій зустрічі.

За забарвленням карніку відносять до сірої бджолі. Невеликі світло-коричневі куточки тергитів, на думку проф. Ф. Руттнера, не є ознакою домішки крові желтоокрашенних бджіл, наприклад італійських.

Але існує й інша точка зору. М. Альбер, наприклад, вважає однорідність сірого забарвлення карники такою ознакою, який дозволяє відрізняти її від італійських бджіл. Він стверджує, що справжня карника не має не тільки коричневих кілець, але навіть невеликих коричневих куточків тергитов. Їм вже тоді було добре відомо, що після роїння, тобто тоді, коли в сім'ях залишається менше бджіл і розплоду, бджолині сім'ї краще переносять перевезення і пересилання в звичайних нерозбірних селянських вуликах. Тому вони відправляли бджолині сім'ї тільки після виходу рою (а іноді і двох). Покупці отримували бджолині сім'ї часто з ще не народженими або тільки що з'явившимися молодими матками. Молоді матки злучалися на новому місці, перебуваючи в оточенні самих різних трутнів, в тому числі і італійських, так як в цей же час в повному розквіті знаходився і експорт італійських бджіл. В результаті утворювалися помісні сім'ї, які часто виявлялися дуже продуктивними. Це сприяло виникненню помилкової думки, що кращі сім'ї карники слід шукати серед строкатих за забарвленням сімей.

Історія селекційної справи в Чехословаччині також багата повідомленнями про завоз в різні роки бджіл з багатьох місцевостей. У 1853 Я. Дзержона завіз в Сілезію італійських бджіл з околиць Венеції і посилено їх розмножував. Його приклад наслідували багато бджолярів. У 60-х і 70-х рр. XIX століття багато кіпрських, краинских, кавказьких, степових вересових та інших бджіл було завезено в Богемію. Вперше кіпрських бджіл близько 1866 р завіз до Чехії Корі. Потім граф Коловрат-Краківський завіз цих же бджіл в околиці міста Табора, де посилено їх розмножували. Крім цих бджіл, він завозив бджіл зі Смирни, Далмації, Герцеговини, Крайни, Банату і інших місцевостей. Він привернув відомого моравського селекціонера Стехала до роботи з розведення та розмноження кіпрських бджіл. Пізніше ці бджоли були залишені через їх злобівість (І. Єлінек, 1967).

Якою мірою італійські та кіпрські бджоли вплинули на аборигенні популяції бджіл південно-східної Європи, сказати неможливо. Однак є підстави припускати, що в багатьох випадках завезення бджолиних сімей і маток з інших країн не могли не залишити слідів в районах, куди вони завозилися протягом багатьох років. Звичайно, вплив завезених маток не могло б бути великим, якби не трутні, через яких цей вплив зростає в сотні і тисячі разів.

Не всі ознаки карники можна назвати характерними для всієї раси в цілому. Багато з них можуть вважатися характерними для одних груп бджіл і не характерними для інших. Особливо це відноситься до ознак, пов'язаних з поведінкою. Приклад з ройливостью підтверджує сказане.

80-100 років тому підвищена ройливость бджіл з Верхньої Крайни оцінювалася, їх продавцями, як позитивна якість цих бджіл. У наш час ройливость вважається небажаною ознакою.

Щодо оцінки ступеня ройливости бджіл, що походять з Крайни, тобто Справжніх країнських бджіл, немає єдиної думки. Г. Гетце вказує (1950), що протягом довгого часу ці бджоли вважалися особливо ройливими, але пізніше було встановлено, що, застосовуючи певні прийоми і методи догляду, їх можна утримувати від роїння.

А. Керле, кажучи про КАРНІКА, вважає ройливость її головним і самим серйозним недоліком. Менш ройліви бджоли штамів австрійської селекції - скленар, тройзек, Пешетц.

Відомо також, що карніка карпатської популяції як в Румунії, так і в Закарпатті відрізняється настільки слабкою ройлівостио, що скоріше можна говорити про неройлівість цих бджіл.

Чим можна пояснити таку різну оцінку одного з найважливіших ознак поведінки карники? Головна причина - величезна генетична різноманітність цієї раси, а також тих умов, в яких вона знаходиться. Мабуть, ні одна з ознак поведінки бджіл так не пов'язана з впливом зовнішніх умов, як ройливость.

Однією з характерних особливостей бджіл раси карника є їх здатність до швидкого нарощування сили і оптимальному використанню весняного взятку.

За часом початку вирощування розплоду навесні, темпу розвитку, кількості розплоду, силі сімей, ройливости і ряду інших ознак між лініями і природними формами є різниця. Л. Шідер (1966) характеризує різних бджіл карники наступним чином:

Карніка характерна дуже раннім появом розплоду. Сила сімей і кількість розплоду середні. Ройливость, старанна, миролюбна. Гостро реагує на взяток, погоду і запаси корму, рано припиняє виховання розплоду і тому йде в зиму середньої сили. 

  • Пешетц. Це типова карника з дуже раннім появом розплоду і раннім припиненням його вирощування в кінці літа. Йде в зимівлю слабкою. Вимагає гарного догляду та достатньої кількості корму протягом усього літа. Ройливость залежить від впливу бджоляра.
  • Тройзек. Поведінка і морфологічні ознаки типові для карники. Кількість розплоду середня, сила сімей - середня. Витрачає мало корму. Економна бджола для місцевостей з мізерним взятком.
  • Холлерсберг. Також типова карника, яка, однак, завдяки сім'ям більшої сили збирає більше меду.
  • Скленар. Ці бджоли значно відрізняються від типової карники Вони починають виховувати розплід порівняно пізно, проте темп розвитку сімей дуже високий. Гніздо великого обсягу, сила сімей велика. При деякій допомозі бджоляра сім'я підтримує високий рівень розплоду протягом усього літа. В зиму йде досить сильною і з весни добре розвивається. Деякі дослідники вважають нижньоавстрійському бджолу проміжною формою між темною північною бджолою і карнікою.

Звичайно, наведені характеристики не можна вважати абсолютно точними і вірними, і ми повідомляємо їх тільки для того, щоб показати помітні відмінності між лініями, що належать до однієї і тієї ж раси.

Однією з ознак карніки, який оцінюється усіма однаково, є майже повна «беспрополісность» цих бджіл. Використання прополісу часто буває настільки незначним, що можна подумати, що ці бджоли і не підозрюють про існування такого будівельного матеріалу. Більшою схильністю до використання прополісу відрізняються бджоли в районі Белграда і далі на південь (К. Дреер, 1967).

Бджоли раси карніка справедливо вважаються дуже економними. Економне витрачання кормів взимку не тільки має прямий зв'язок із загальним режимом економії, що виявляється в родині відразу ж після припинення взятку в кінці літа, але і з результатами зимівлі, так як добре відомо, що сім'ї, які витрачають взимку мало корму, виходять із зимівлі в хорошому стані.

Говорячи про захворювання карники і вказуючи на те, що вона схильна до паралічу, нозематозу і акарапидозу, А. Керле зазначає, що «не будучи вразливою до хвороб розплоду, карника володіє якістю видатної цінності. На її батьківщині і всюди, де вона зустрічається в чистоті, хвороби розплоду фактично не відомі.

Карника - гарна будівниця. Відбудова сотів починається з весни навіть при слабкому взятку. Бджолина сім'я карпатської популяції здатна відбудувати протягом сезону 12-15 рамок Дадана або близько двох корпусів багатокорпусного вулика.

Багато авторів вказують, що печатка меду у бджіл раси карника біла і суха. Мабуть, і ця ознака в певних межах варіює, проте, як правило, печатка карники близька до сухої.

Карника схильна до тихої зміни маток. При цьому, як вказує Г. Скленар (1950), бджоли його селекції закладають не більше одного-двох маточників.

З морфологічних ознак карники поки відзначимо лише, що ця бджола має досить довгий хоботок (6,4- 6,8 мм). Южносербські бджоли, що живуть в горах на висоті 1000-1400 м над рівнем моря, відрізняються ще більш довгим хоботком, що досягає майже 7 мм. Хоботок гірських бджіл карпатської популяції дорівнює 6,6-6,7 мм.